Українське водневе законодавство має імплементувати європейський досвід

Під час міжнародної онлайн-конференції «Розвиток водневих технологій у світі», що відбулася минулого місяця, велику увагу приділяли питанню правового регулювання у сфері водневої енергетики. Адже, як зауважив президент Енергетичної асоціації «Українська воднева рада» Олександр Рєпкін, наявність базових правових документів забезпечить суттєвий розвиток ринку водню та буде гарним сигналом для інвесторів.

Оскільки вступ до ЄС - пріоритет зовнішньої політики України, а Європейська воднева стратегія також відводить важливе місце нашій державі, для розробки законодавчої бази слід орієнтуватися саме на європейське законодавство у сфері водню. На цьому наголосив у своєму виступі експерт з правових питань  Сергій Даців - старший юрист компанії Integrites, яка більш ніж 10 років займається супроводом проєктів з будівництва вітряних та сонячних електростанцій, з виробництва біогазу і також активно слідкує за розвитком водневого сектору як в Україні, так і в Європі.

За словами Сергія Даціва, останні три роки Європа значно просунулася у напрямку розробки законодавчої бази у сфері зеленого водню. Після презентації у 2020 році Водневої стратегії  наразі вже представлені  критерії зеленого водню та визначені вимоги до роботи цього сектору. На сьогодні ЄС вважає за перспективу використовувати зелений водень  у складі суміші з природнім газу. Саме тому першим кроком стала підготовка змін до Газової директиви, на основі якої, до речі, побудовано також українське законодавство щодо ринку газу. ЄС пропонує, щоб до зеленого водню застосовувалися ті ж самі правила, що й до природного газу: розподіл діяльності на виробництво – зберігання – транспортування; рівний доступ усіх учасників ринку до газотранспортних систем, які на сьогодні є єдиним варіантом транспортування зеленого водню.

Чергові законодавчі ініціативи у сфері зеленого водню, представлені 3 лютого цього року,  виходять з того, що зеленим воднем вважатиметься лише водень, вироблений з застосуванням електроенергії, що походить із зелених/відновлювальних джерел. Відповідно й атомну енергетику також визнали зеленою. За словами Сергія Даціва, ЄС встановив перехідний період до 2028 року коли зеленим вважатиметься також водень, вироблений із застосуванням не зеленої електроенергії - наприклад вугільної. 

Щодо загальноєвропейського комплексного підходу щодо законодавчого регулювання водневої сфери, правник вважає, що такий підхід – лише на стадії формування. Загальною тенденцією майже для всіх країн ЄС є фрагментарність відповідного законодавства.

Так у Франції розділяють три види водню: відновлювальний, низьковуглецевий і водень, що не підпадає під перші дві категорії. Але конкретні критерії, за якими водень з відповідними показниками має бути віднесений до перелічених категорій, поки не встановлені. Тож щодо того, який саме водень є зеленим французький законодавець поки що не визначився. Що стосується регулювання діяльності з виробництва водню, остання не лише підлягає ліцензуванню. Оскільки водень вважається речовиною, що несе ризики, на його виробників поширюються вимоги безпеки виробництва для навколишнього середовища, недопущення викидів та інш. Щодо правового регулювання діяльності зі зберігання, у Франції зберігання водню у кількості понад 1 тони підлягає ліцензуванню, а при  обсягах до 100 кг достатньо подати повідомлення. Франція допускає зберігання водню у підземних сховищах, до яких так само застосовуються вимоги з захисту навколишнього середовища. Питання транспортування наразі регулюються лише для трубопровідного транспорту. У країні функціонують кілька спеціальних трубопроводів, але допускається транспортування водню також газотранспортною системою.

Досвід Німеччини відрізняється більшою кількістю законодавчих прогалин. Водень там транспортується через газотранспортну систему, а оператори мереж, що не приєднані до останньої, не підпадають під законодавство і можуть уникати будь-якого правового регулювання у цій сфері, окрім вимог щодо безпеки для навколишнього середовища та працівників

У Великобританії, за думкою експерта, законодавче регулювання у сфері зеленого водню більш комплексне. Передбачається можливість транспортування водню не лише через газотранспортну систему, але також і автомобільним транспортом. До останнього застосовуються вимоги до перевезення зеленого водню, як особливо небезпечної речовини і відповідно на водень поширене законодавство 1990-х років щодо хімічних та отруйних речовин. Говорячи про зберігання водню, у країні також існують норми: зберігання від 2 тон і більше потребує ліцензії, до 2-х тон - достатньо повідомлення про те, що конкретний суб’єкт здійснює діяльність зі зберігання.

Враховуючи цей досвід, Україні доведеться розробити власне законодавство, уникаючи помилок та імплементуючи європейський досвід – вважає правник. Але спочатку треба затвердити Українську водневу стратегію. Наступним кроком має стати робота над законодавством у сфері транспортування водню, у тому числі – автомобільного та морського перевезення. Паралельно слід розробити юридичні норми, необхідні для будівництва нових газопроводів, що спеціалізуватимуться виключно на зеленому водні. Такі проєкти зможуть зацікавити й приватних інвесторів. Наступна неодмінна складова у цьому пакеті документів - законодавство щодо гарантій походження зеленого водню. Крім того, попереду - розробка підзаконних актів щодо захисту навколишнього середовища з урахуванням саме проєктів у сфері зеленого водню, зміна порядку проведення оцінки впливу на довкілля тощо. Також треба буде вносити зміни у стандарти, що регулюють роботу газотранспортної системи.

Тож робота попереду чимала, але маючи підтримку українського уряду та величезну мотивацію драйверів цього процесу, у нашій державі водень стане важливим інструментом зеленої відбудови України. 

Автори:
Сергій Даців, старший юрист

Опубліковано Українська Воднева Рада