Секондмент для українських юристів. Нова «військова» тенденція ринку юрпослуг

За словами партнерки INTEGRITES Олени Перепелинської, практика міжнародного арбітражу є таким собі «універсальним солдатом»: якщо юрист нею успішно займається, він може це робити будь-де, незалежно від країни та юрисдикції. Прагнучи допомогти українським юристам у надскладний воєнний час, іноземні ЮФ запропонували секондмент — «відрядження» для роботи в офісах цих ЮФ в інших країнах. В інтерв’ю ЮГ Олена розповіла, як ця практика реалізується для юристів INTEGRITES, які додаткові ініціативи щодо підтримки українських правників існують, як живе практика міжнародного арбітражу, та як INTEGRITES переживає труднощі війни.

— Олено, розпочну з актуального незалежно від теми інтерв’ю. Як Ви та ваша компанія зараз? Що змінилося в професійному житті з початком війни?

— Звичайно, війна для всіх була шоком, до неї було складно підготуватись. Попри всі розмови й попередження, думаю, морально ніхто не був готовий. Наша фірма якраз збиралася в ці дні провести невеликий корпоратив у горах на Західній Україні. Вже навіть купили квитки та забронювали місця. На початку війни частина співробітників змогли скористатись тим житлом. Більшість колег виїхали зі столиці.

Я на той час була у Василькові Київської області на дачі. Десь протягом тижня сподівалася, що там стане спокійніше, але з часом зрозуміла, що залишатися небезпечно, і ми з родиною прийняли рішення їхати. Оскільки чоловіків не випускають за кордон, ми вирішили залишитись у знайомих на Західній Україні, де й живемо вже 2 місяці.

Перші тижні війни були дуже невизначені в плані місцезнаходження, багато хто переміщувався по Україні або за кордон. Потім колеги більш-менш стабільно влаштувалися й продовжили працювати дистанційно у порівняно звичному режимі. Як фірма ми прийняли рішення зберегти команду і продовжуємо в міру можливостей працювати. Також почали займатись волонтерством: спочатку робили фінансові внески на різні ініціативи, а потім вирішили створити окремий фонд і допомагати армії адресно.

Як президент Української арбітражної асоціації, від початку війни стараюся тримати інформаційний фронт. УАА давала багато інформації, у т.ч. в англомовному середовищі на LinkedIn, щоб привернути увагу світу до війни в Україні, досягти цілей щодо ізоляції росії: щоб великі бізнеси пішли і перестали фінансувати війну, щоб послабити економіку рф. Також ми в УАА запустили ініціативу для привернення уваги до українських арбітрів під хештегом #AppointUkrainianArbitrator. Публікували профайли членів Української арбітражної асоціації в LinkedIn і Facebook для підвищення visibility українських арбітрів, аби українські чи іноземні сторони і адвокати частіше розглядали їх на роль арбітрів.

Потрібно було допомогти українським арбітражникам, які опинилися у скруті та ще й у різних місцях. Через війну розгляд багатьох арбітражних справ, пов’язаних з Україною, зупинено чи відкладено. Наш МКАС при Торгово-промисловій палаті України з початком війни кілька тижнів не працював, оскільки об’єктивно було неможливо забезпечити адміністрування справ, до якого всі звикли, у зв’язку з війною. У мене як арбітра, наприклад, було заплановано кілька слухань на перший тиждень березня, і вони просто не відбулися, адже ані МКАС, ані українські арбітри, ані українські представники сторін не могли взяти в них участь і якось це скомунікувати. Потім, коли МКАС відновив роботу, всі ці справи були перепризначені.

Багато справ призупинені з різних «воєнних» причин. Інколи й сам предмет спору міг стати неактуальним, адже невідомо, чи переживе він війну, чи не «прилетить» туди щось, тож і судитись за такий предмет ще зарано. Це дуже незвично, адже зазвичай у міжнародному арбітражі все зрозуміло, а тут невідомо, як діяти, особливо, якщо справа стосується певних фізичних активів на території України, бо вони ще можуть бути знищені чи сильно пошкоджені. Тому тут можуть постати питання: «А чи потрібен той позов? Чи потрібен той арбітражний процес?» Також є спори, які просто призупинені сторонами. Не лише в українському МКАС, а й в іноземних арбітражних інститутах, оскільки доступ до документів чи свідків обмежений, і стає складно організувати процес.

Водночас практика міжнародного арбітражу є таким собі «універсальним солдатом»: робота з іноземцями не прив’язана до якоїсь національної системи, і якщо ти вмієш це робити, то можеш робити будь-де. Тому мені ще на початку березня надійшли пропозиції допомоги від іноземних колег з різних юрисдикцій, зокрема й про секондмент. Також написали колеги-члени суду ICC, запропонували допомогти українським студентам з навчанням і, найголовніше, з платним стажуванням за кордоном.

Пропозиції надійшли паралельно, тож такі ідеї спадали на думку не лише мені, — це була тенденція ринку. Мені здається, подібні ініціативи позитивно вплинули на нього. Зараз і молоді, і більш досвідчені юристи можуть на різних умовах працювати в закордонних фірмах. Це можливості для професійного розвитку, обміну досвідом між юристами, певні економічні переваги для всіх сторін. Не знаю прикладів такої допомоги у світі, можливо, раніше просто не звертала увагу, але зараз бачу, що така форма взаємодії досить успішна.

— У вашої компанії є офіси за кордоном. Зокрема, був у москві. Як зараз ведете комунікації з колегами?

— Ми закрили московський офіс і припинили будь-яку взаємодію з росіянами ще до війни, у грудні минулого року. Щодо офісів у Казахстані, то з ними ми на зв’язку: в січні ми їх підтримували, писали/телефонували і переживали, як вони там, а в лютому вже вони за нас хвилювалися. З Казахстаном у нас спільна позиція в плані припинення роботи з російськими клієнтами (вона опублікована на нашому сайті).

Також маємо представництво у Німеччині. До речі, саме туди переїхали багато наших співробітників. Там німецькі юридичні фірми радо пропонують нам свої офісні приміщення, щоб наші юристи могли спокійно працювати.

— Як зараз налаштована робота фірми?

— Після Covid наша інфраструктура була добре підготовлена до дистанційної роботи. Єдине питання, яке інколи виникало: «Де роздрукувати документ і як його передати, коли всі в різних місцях?» У мене нещодавно був досвід, коли потрібно було подати скаргу до ЄСПЛ, а подати її можна лише в паперовому вигляді. Потрібно було використати кілька пачок паперу і певним чином підписати, в т.ч. у клієнта, а команда, яка цим займалася, була в 4 різних містах України. Врешті-решт ми знайшли друкарню у Львові, яка нам все роздрукувала, а далі наша юристка, яка там знаходилася, відправляла документи «Новою поштою». Все було дуже складно, адже багато звичних сервісів не працювали, а ті, які працювали, припиняли роботу через повітряні тривоги.

Наразі багато наших співробітників саме у Львові, там для них облаштували міні-офіс. Один з наших релокованих клієнтів запропонував нам офісні приміщення, тож колеги вже проводять навіть офлайнові зустрічі з клієнтами.

— Як вважаєте, яке майбутнє чекає на практику міжнародного арбітражу в Україні та юристів, які нею займаються?

— Гадаю, буде багато роботи. Арбітражна практика завжди пов’язана з вирішенням транскордонних спорів. Вже зараз компанії консультуються з нами щодо компенсації збитків, завданих війною. Україна вже анонсувала, але поки не створила юридичних механізмів компенсації таких збитків, і якщо дивитись на можливі варіанти, то вибір якщо й є, то дуже специфічний.

Думаю, в майбутньому буде багато саме юридичної роботи, і це стосується не лише арбітражу, спорів, а й роботи з відбудови чи пов’язаних з нею спорів. Війна стала причиною невиконання багатьох контрактів: десь був форс-мажор, десь сторони домовились чи погодили інші умови. Загалом будь-яка економічна криза завжди тягне за собою чимало різноманітних спорів. У нашому випадку сплеск відкладений, бо наразі судова система працює в особливому режимі. МКАС відновив роботу, у т.ч. для того, щоб приймати нові позови, бо є елементарні питання позовної давності. Тобто можливість подати позов є, але не у всіх є можливість фізично все зібрати, заплатити кошти й подати. Тому зараз ці питання відкладаються, а потім буде великий сплеск активності.

— 14 квітня Ви модерували онлайн-захід ICC YAF, присвячений допомозі іноземних юрфірм українським молодим правникам. Які ініціативи є у цьому напрямі?

— ICC YAF — це молодіжне крило під егідою Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати. Цей захід організували для міжнародної спільноти, яка хоче допомогти українським юристам, але не знає, як. Організатори запросили людей, які беруть участь у різних ініціативах.

Однією з осіб, яка контактувала з нами з перших днів війни щодо допомоги студентам, була член суду ICC Патрісія Шонессі. Вона виступала на цьому заході, адже має цікаву арбітражну кар’єру і раніше часто викладала. Багато українських арбітражників — її студенти. Вона небайдужа до українських студентів, багатьох знає, слідкує за їхніми кар’єрами. Також Патрісія брала активну участь у створенні Safe Harbors 4 UA Students. Окрім неї, ще багато людей брали участь в організації стажування і навчання українських студентів, що рятувалися від війни за кордоном. Допомагали, зокрема, й люди, які працюють в реальному бізнесі.

Щодо секондменту, то спікеркою була Галина Жукова, яка взяла на секондмент українську юристку в арбітражі. Також була Надя (Надія Микієвич — юрист практики міжнародного арбітражу INTEGRITES — прим. ред.), яка зараз проходить стажування в паризькій бутіковій фірмі, хоча фізично перебуває у Вільнюсі. І це ще раз демонструє гнучкість людей, які готові зрозуміти нашу ситуацію.

— У якій формі секондмент українських юристів найзручніший?

— У більшості випадків найзручніше для нас — у дистанційному форматі, коли не потрібно фізично їхати у те місто, де знаходиться тимчасовий працедавець. Не всі мають змогу виїхати з України, якщо ми говоримо про чоловіків, хтось виїжджав сім’ями чи більшими родинами, і дуже складно бути мобільним. Варто враховувати й фінансовий фактор перебування в іншій країні. Тому набагато краще, щоб наші люди залишалися там, де їм зручно, і могли працювати віддалено. Втім, зрозуміло, що Covid був не лише у нас, і вони всі вже давно перелаштувались на віддалену форму праці.

Для мене як керівника практики важливо, щоб це не був full time secondment, адже я дуже хочу зберегти свою команду, контакти і можливість залучати своїх юристів до проєктів, у яких вони були залучені до війни і які будуть з’являтися в майбутньому. Впевнена, що після нашої перемоги, коли всі повернуться, буде дуже багато роботи, і ми однозначно хочемо всіх зберегти і вітати в київському офісі вже з новим досвідом і знаннями. Головне, щоб усі були в безпеці та здорові.

У великих фірмах за кордоном в організації секондменту часто трапляються специфічні питання або суворі процедури. Наприклад, до війни вони обирали собі стажерів за сферою компетенції, проводили багато інтерв’ю, різні відбори. Зазвичай це довгі процедури з особливими умовами (лише на строк півроку/рік, тільки на комп’ютерах фірми задля безпеки чи питань конфіденційності, або лише full time в офлайні тощо). Але ми перелаштували цю процедуру, бо наразі такий секондмент не вдалося б зробити. Тобто якщо іноземні юрфірми хочуть допомагати, вони мають прийняти зручний для українських юристів і юрфірм формат взаємодії.

— Які фінансові умови проведення секондменту? Хто платить зарплатню юристам?

— Фінансові умови бувають дуже різні й залежать від багатьох чинників: від оформлення (наприклад, у Франції юристи працюють як самозайняті особи, а це має певні нюанси в правильному оформленні), офіційного працевлаштування (якщо юрист працевлаштований в одній фірмі, то не може отримувати платню в іншій, у т.ч. українській). В останньому випадку існують певні фінансові обмеження, адже якщо юрист працевлаштований у закордонній фірмі, йому платять там, а якщо він на секондменті оформлений іншим чином, то оплата може бути на юридичну фірму в Україні. І тут варто пам’ятати, що всі, хто працевлаштовані в Україні, повинні отримувати заробітну плату.

Позиція INTEGRITES: ми зберігаємо всю команду і всім виплачуємо зарплатню. Тобто якщо ми когось оформлюємо на секондмент, це не скасовує наших обов’язків щодо оплати праці наших юристів. У даному випадку ми гнучкі, бо є різні стандарти у різних юрисдикціях, але загалом у більшості випадків це все ж договір між нами як юридичною фірмою і тими, хто приймає нашого колегу на секондмент. Тобто фінансово ми з ними на договірних умовах і руками нашого юриста надаємо певні послуги. Проте з точки зору дотримання конфіденційності ми не знаємо, що він чи вона там роблять (де-факто ніяк не беремо участь у виконанні завдань нашими юристами). Наприклад, у мене декілька дівчат у різних паризьких офісах отримують завдання, і я не беру участі в їх комунікаціях — усе засновано на їх договорах з приймаючою фірмою, і вони роблять певну роботу, де допомагають арбітрам (асистентська робота з підготовки проєктів) або команді, яка працює над захистом інтересів клієнтів в арбітражі. Та ці співробітниці залишаються у нашій команді, ми з ними спілкуємось, у них є робота по українських проєктах (це було обов’язковою умовою, коли я домовлялася про їх секондмент).

— Які тенденції розвитку ринку юридичних послуг зараз бачите?

— Моє враження по юридичному ринку загалом: обсяги роботи неспівставні з довоєнними. Деякі практики більше завантажені, є менш зайняті. Проте навіть там, де є багато роботи, оплата вже не така, як була до війни. Звичайно, є іноземці, для яких нічого не змінилося, але є й український бізнес, який потерпає, має складнощі з фінансами і несе величезні збитки, завдані російською агресією.

В цілому мені здається, що зараз ринок, попри все, дуже активний: pro bono, волонтерство. Такий дух взаємодопомоги в період війни відкрив у нас як нації нові сили. Повторюся: період відбудови принесе українським юрфірмам просто величезну кількість роботи. Інакше бути не може, адже післявоєнні процеси будуть «зав’язані» на юридичних питаннях.

Зараз є досить великий запит (і я вже розумію, що він буде зростати) на нормотворчість. Окрім проєктного супроводу (умовно, контракт написати), є ще питання перебудови самої системи, бо якщо ми хочемо рухатись у ЄС чи державне управління в нових умовах, це величезний пласт роботи. Віримо, що наші парламентарі з цим усім впораються, але потрібна буде участь фахівців, аби все було зроблено якісно.

З часом, звичайно, процес стане організованішим. Частково юридична робота залишиться безкоштовною, але буде чимало й платної, зокрема, на інститути, які будуть націлені на впровадження нових стандартів і певних реформ. Адже й до війни були платні програми, гранти на реформування певних галузей українського законодавства. Тому я впевнена, буде що робити. Це можна порівняти з 2007–2008 рр., коли був економічний бум. Сподіваюся, у нас знову буде такий бум.

Я оптимістично дивлюсь у майбутнє. Знаю, що багато юристів хочуть повернутись. А якщо поза арбітражем, то юристи — це національна професія, яка досить обмежена юрисдикційно. Якщо ти не робиш міжнародну роботу, то маєш працювати на рідну правову систему. Тож навіть якщо фізично юристи повернуться не відразу, все одно вони будуть працювати на свою країну. Зрозуміло, що буде певний перехідний період, бо важливо не лише, щоб було безпечно, а й щоб знову працювала інфраструктура.

— Як спілкуєтеся з закордонними колегами?

— Дуже багато людей пишуть в усі можливі канали. Найбільше таких комунікацій було в перші тижні війни, але здебільшого ті, хто особливо переймаються, досі продовжують цікавитися, як справи, питають, чим допомогти, і реально багато допомагають. У мене було правило: коли мені хтось писав, ділилася думками і завжди давала рахунок НБУ для допомоги армії. Потім з’явилися інші ініціативи, куди я, як і інші юристи, також направляла всіх охочих допомогти.

Іноземці продовжують брати участь у допомозі Україні, слідкують, переживають, їм навіть складно уявити, як можна жити у воєнний час. Не пам’ятаю жодного з іноземців, з якими спілкувалася, хто б не висловив підтримку і на особистому, і на публічному рівні.