На межі банкрутства: як війна вдарила по забудовниках

Під час війни будівельна галузь переживає складні часи на фоні всім відомих новин про кризу платежів. Зниження ВВП, валютні коливання, звуження національного ринку та критичні зміни в логістиці мають наслідком збільшення в Україні частки непрацюючих кредитів (NPL), рівень яких досяг 38% на початок 2023 року. За даними офіційного інтернет-представництва НБУ, повномасштабне військове вторгнення переломило тенденцію до поступового скорочення частки NPL, яке тривало з 2018 року.

Кожен учасник ринку будівництва переживає ту чи іншу проблему: зниження споживання, зростання собівартості, відтік інвесторів, затримання розрахунків. Ринок очікує нового гучного проблемного кейса.

У такій ситуації особливої уваги потребує постійний контроль свого фінансового стану та вжиття заходів, які не дозволять кредиторам підозрювати приховування або доведення до банкрутства.

Варто усвідомлювати, що всі рішення корпоративного управління будуть ретроспективно досліджені на предмет їх чесності та відповідності ризикам. Кредитори будуть повертати назад усі виведені кошти та майно, а всі пов’язані особи відповідатимуть особистими фінансами. Кредитори матимуть право знати, як діяло підприємство, коли розрахунок з усіма став неможливий.

Як діяти забудовнику? Щоквартально відстежувати фінансову звітність (перший квартал, перше півріччя, дев’ять місяців або рік) і добросовісно реагувати на ознаки неплатоспроможності.

Економічна оцінка наближення до небезпечного переддефолтного стану відбувається за правилами Методичних рекомендацій №14 від 19 січня 2006 року. Зокрема, це коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами з нормативними значеннями 1,0–0,1 відповідно.

Далі в керівника є місяць на правильну реакцію — звернення до суду або погашення токсичного об’єму заборгованості (абз. 1 ч. 6 ст. 34 КПБ).Пояснення, що в керівника відсутні необхідні повноваження і потрібні додаткові узгодження вищих колегіальних органів управління, не працюють.

Також не працює історія з реактивним початком судового оскарження підстав заборгованості чи її розміру. Для існування загрози неплатоспроможності боржника, за відсутності між ним і кредитором спору про право, закон не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, тобто не вимагає прийняття судового рішення та/або видачі виконавчого документа (визнається помилковим висновок про обчислення визначеного абз. 1 ч. 6 ст. 34 КПБ місячного строку з дати набрання законної сили судовим рішенням — Верховний Суд у справі №910/2971/20 від 15 червня 2021 року).

Потрібно бути обережним з офіційним визнанням своєї неплатоспроможності. Маніпуляції також давно відстежуються та скасовуються. Виведення коштів для купівлі своєї заборгованості в обраного кредитора — теж не варіант. У цьому контексті цікавим є кейс двох професійних учасників ринку проблемної заборгованості, які опинилися в неоднозначній ситуації зі схожою транзакцією, у справі №908/2828/19 (910/16579/20):

«Позивач мотивував свої вимоги тим, що було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, яким фактично прикривалася інша угода, укладена з метою задоволення поза процедурою банкрутства вимог кредитора боржника за рахунок коштів боржника, виведених як «компенсація» на пов’язану з ним юридичну особу».

«8.2. У цій справі існує виключна правова проблема, яка полягає в необхідності з’ясування того, що є визначальним при розгляді спору про визнання недійсним оспорюваного правочину як фраудаторного, спрямованого на погашення грошових вимог відповідача 1 в обхід мораторію та черговості на таке погашення у справі про банкрутство третьої особи, а саме: 1) факт того, що боржник (третя особа), не будучи стороною спірного договору (його сторонами є відповідачі) та вчинивши дії з перерахування грошових коштів зацікавленій щодо боржника особі (відповідачу 2), уможливив зловживання боржником правом одного кредитора (позивача) на користь іншого (відповідача 1) з порушенням мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство; 2) чи встановлення зловмисного умислу однієї зі сторін оспорюваного правочину (відповідача 2), який підтверджує намір діяти в інтересах третьої особи, що перебуває у процедурі банкрутства, і шляхом виведення грошових коштів боржника на пов’язану з ним особу з метою задоволення вимог окремого кредитора боржника (відповідача 1) поза межами конкурсної процедури задоволення вимог, визначеної законодавством про банкрутство.

8.3. Є необхідним формування практики однакового застосування ст.ст. 3, 13, 215, 234 ЦК України при розгляді спорів про визнання недійсними як фраудаторних правочинів, учинених на шкоду кредиторам не безпосередньо самим боржником, а через дочірню компанію (зацікавлену особу) боржника, з повним фінансуванням такого правочину самим боржником і без умислу сторін на настання правових наслідків такого правочину (як фіктивних) з метою дотримання принципу юридичної визначеності та недопущення можливостей довільного трактування зазначених норм права при розгляді такої категорії юридичних спорів».

«10.40. Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

10.41. Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов’язаних (або непов’язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов’язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

10.42. Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об’єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

10.43. Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов’язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети — вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства».

Очевидно, що нова проблематика платоспроможності буде невідомим полем для більшості забудовників і, можливо, сприйняття ризиків та невідворотності відповідальності не буде адекватним. Як бачимо, навіть очікувано законні транзакції можуть зазнати зваженої перевірки кредиторів.

Забудовникам та іншим учасникам ринку потрібно стежити за динамікою свого фінансового стану та враховувати найвищі стандарти виконання менеджментом своїх фідуціарних обов’язків. Треба бути готовим доводити добросовісність кожної витраченої копійки.

Навіть дрібний кредитор може розпочати процедуру банкрутства за умови прострочення боргу. Наприклад, таку заяву можуть подати навіть проти найбільших гравців ринку. Нечесність таких гравців із кредиторами (недоведене послуговування загальною категорією форс-мажору воєнного стану, клопотання про економічну експертизу розрахунку), оголошення фактів простою працівників, несплата судового збору за апеляційну скаргу (справа №910/7848/22) разом з увагою НАБУ може бути сигналом для рішень кредиторів.

Автор:

Орест Цімерман, старший юрист

Опубліковано "Юридична газета"