Олексій Фелів: «Уряди та банки розвитку готові взяти на себе воєнні інвестиційні ризики України»

В кінці липня Президент Зеленський підписав закон про «зелену трансформацію енергетики», який передбачає впровадження гарантій походження, а також визначає систему ціноутворення на зелену електроенергію, яка може вільно продаватися на ринку. Ці фундаментальні зміни «ЕнергоБізнес» вирішив обговорити із Олексієм Фелівим, керуючим партнером юридичної фірми INTEGRITES, яка супроводжує багато проєктів у сфері відновлюваної енергетики. Під час інтерв’ю спікер також розповів, як під час воєнного стану Україна залучає інвестиції та страховий капітал під них. Виявляється, що ряд проєктів в Україні вже отримали страхування від політичних ризиків, до яких належить і війна, конкретні об’єкти вже будуються. Як зазначив Олексій Фелів, залучення страхового капіталу від публічних фінансових організацій країн-партнерів, а також кредитного ресурсу від банків розвитку, – це потужний результат для країни, яка охоплена війною.

— Нещодавно парламент прийняв об’ємний закон про «зелену трансформацію енергетики» (від 30 червня 2023 року № 3220-IX). Прийняті зміни, зокрема, передбачають можливість виходу виробників електроенергії за зеленим тарифом з групи «Гарантованого покупця». Як, на Ваш погляд, такі зміни вплинуть на розвиток ринку?

— Тема виходу не є новою, це питання обговорювалося ще в 2020 році і як результат – у липні 2022 року було прийняте положення про те, що можна виходити з групи «Гарантованого покупця». Правила, які були прийняті минулого року, зводилися до наступного: якщо ви виходите з групи «Гарпоку», ви втрачаєте зелений тариф і продаєте електроенергію на ринку, але маєте право повернутися до «Гарантованого покупця», і після такого повернення знову отримуєте зелений тариф.

Поки що вийшло небагато компаній, більшість вивчають таку можливість, наприклад, виходять однією компанією з групи, пробують торгувати на ринку і дивляться, наскільки це успішно або ні. Наш прогноз – все-таки більшість компаній перейде на ринкові умови.

Суть змін, які були внесені новим законом, полягає у тому, що компанії не просто виходять в ринок, а переходять на іншу систему оплати від «Гарантованого покупця». На сьогодні компанії продають «Гарпоку» електроенергію за зеленим тарифом та отримують 52% (показник розрахунків за 2022 рік) від того, що мали отримати. Ідея нового закону полягає у тому, що гравці виходять на ринок і самостійно продають електроенергію, а «Гарпок» на додачу компенсує їм різницю між ціною, за якою вони продали на ринку, та ставкою зеленого тарифу.

В ситуації, коли ціна на ринку майже відповідає рівню зеленого тарифу, а рівень оплат від «Гарпока» складає 50%, виникає нерозуміння: «Де залишаються кошти?». На сьогодні зелений тариф на електроенергію із сонця становить близько 5 000 грн/МВт-год, а середньозважена ціна на ринку близько 4 950 грн/МВт-год. Якщо виробник вийде в ринок і зможе продати за ціною 4 950 грн/МВт-год, тоді «Гарпок» повинен буде компенсувати виробнику дуже невелику суму коштів.

— Яку «Гарпок» зможе потягнути.

— Напевно, яку він мав би потягнути, але навіть якщо він не потягне, то це будуть не ті збитки, які зараз мають виробники. Це перехід на систему преміювання на договорах на різницю. Гравці будуть зацікавлені продати свою електроенергію якомога дорожче на ринку, одночасно вони самі будуть займатися питанням балансування. Вартість послуги з балансування недешева, але і в групі «Гарантованого покупця» це також виходить дорого, адже «Гарпок» перевиставляє дуже великі витрати на виробників, особливо виробників е/е із сонця.

Тому прийняті зміни є позитивними. Гравці можуть виходити в ринок і брати на себе ризики, але й отримувати можливість, адже вони можуть продати електроенергію дорожче зеленого тарифу. Якщо продадуть дорожче, то отримають премію.

— Закон залишає можливість повернутися до «Гарантованого покупця»?

— Так, ця можливість уже є з 2022 року. До закону, який прийняли нещодавно, ще немає підзаконних актів, він ще лише підписаний Президентом. Зараз будуть збиратися робочі групи, розпочнеться підготовка підзаконних актів.

— Зараз уже створюється ринкова інфраструктура для зелених виробників, наприклад, трейдингові компанії пропонують свої балансуючі групи, готові викуповувати електроенергію з ВДЕ.

— Так, у нас є трейдингові компанії, які зацікавлені у викупі зеленої електроенергії, більше того, ми бачимо інтерес трейдерів до майбутніх проєктів.

Щоб будувати нову генерацію в майбутньому, виробник має надати банку договір із гарантією викупу його електроенергії. Такі договори, так звані корпоративні РРА (англ. Power purchase agreement – договір купівлі-продажу електроенергії – ред.), можливі або зі споживачами електроенергії, або з трейдерами. Ми бачимо трейдерів, які зацікавлені в укладанні таких довгострокових договорів, щоб дати поштовх для розвитку нової генерації.

— Як, на Ваш погляд, має бути реалізований інструмент гарантій походження? Юридично він створений, на практиці його ще немає.

— Так, він був лише прийнятий. Це дуже важливий інструмент. Зелена електроенергія в Україні торгується на ринку на рівні із конвенційною. В чому тоді перевага саме зеленої?

Запровадження реєстру гарантій походження дасть можливість зменшити податок на викиди вуглекислого газу. Зараз у нас цей податок становить 30 грн на тонну вуглекислого газу, але Україні раніше чи пізніше доведеться привести його у відповідність до європейських цін на викиди, які складають 10-40 євро на тонну. Споживач, який зможе підтвердити використання зеленої енергії, зможе зменшити податки на викиди.

Чому ціна на викиди буде рости? Тому що, як Ви знаєте, ЄС прийняв CBAM (англ. Cross border adjustment mechanism – механізм підлаштування ставки вуглецевого податку для товару, який постачається до ЄС, до рівня оподаткування викидів в самому ЄС – ред.). Він буде повністю імплементований з 2026 року. Згідно нього, товар, який імпортується до Євросоюзу, наприклад, наша сталь, буде оподатковуватися на кордоні на різницю, яка складається між податком на викиди в ЄС і таким самим податком у країні походження товару. Якщо Україна не оподатковує викиди, то це буде зроблено в ЄС. Що це означає для українських експортерів? Те, що вони мають шукати можливість зменшити ці викиди, і такою можливістю є якраз гарантії походження.

Також у власника гарантії є можливість її продати, в тому числі за кордон. В ЄС є дві передумови, за яких українські гарантії походження можуть бути визнані на його території. Однією із таких умов є наявність міждержавних перетинів та експорту електроенергії в ЄС.

У нас є спільний перетин з чотирма країнами ЄС, отже, в цих країнах ми можемо торгувати цими сертифікатами. Це фактично не задіяний зараз капітал, в тому числі і для «Гарантованого покупця», який також хоче вийти на експорт. Без гарантій походження він не зможе підтвердити походження цієї електроенергії або не зможе продати саму гарантію.

Це дуже важливий інструмент не лише для електроенергії, але й для біогазу. Запровадження гарантій походження точно позитивний сигнал, хоч і дещо запізнілий, адже їх варто було запровадити ще 5 років тому. Важливо запровадити обіг гарантій походження і домогтися того, щоб вони були визнані в ЄС.

— Можете, будь ласка, пояснити, як можна продати саму гарантію походження (без електроенергії)?

— Виробник електроенергії з ВДЕ може передати цю гарантію комусь іншому, тоді електроенергія цього виробника вже не буде вважатися зеленою, натомість зеленою стане електроенергія від покупця сертифікату. Сертифікат можливо продати тільки один раз.

Варто пояснити, чому ЄС говорить, що не можна визнавати українські гарантії походження без перетину і переміщення на кордоні. Бо тоді була б наступна ситуація: ми би продавали сертифікати, а фізично зелена електроенергія на ринок ЄС не потрапляла б.

Тому, напевно, ЄС буде визнавати не всі наші гарантії походження, а лише в межах тієї електроенергії, яка буде експортуватися до Європи.

— Як, на Ваш погляд, потрібно організувати видачу та обіг гарантій походження в Україні?

— У цьому питанні є два рівні – національний та міжнародний.

Є національна система реєстрації та обігу таких гарантій, є визначений орган, який буде відповідальний за випуск сертифікатів. Не так важливий орган, як те, звідки буде йти інформація. Очевидно, що інформацію матиме надавати «Укренерго». Це внутрішній ринок, на ньому має бути також жвава торгівля.

Також є питання об’єднання ринків з ЄС. Якщо наші гарантії походження будуть визнаватися в ЄС або в певних країнах ЄС, тоді буде відкритий доступ до біржових майданчиків цих країн, де вже активно торгуються сертифікати походження.

Одна система не підміняє другу, має бути національна система видачі та обігу, а далі буде питання, хто буде визнавати наші сертифікати, і на які майданчики вони будуть допущені.

— Що Ви можете сказати про інвестиційний рейтинг України зараз? Взагалі, чи доцільно про нього говорити?

— Є різні шкали вимірювань, про які відомо з відкритих джерел. Разом з тим, є практичні рейтинги, наприклад, у випадку експортного фінансування. Коли ви купуєте товар із-за кордону, найбільш поширеним способом залучення фінансування під таку угоду є отримання експортної страховки, а під неї – кредиту на купівлю цього товару.

Експортна премія напряму залежить від класу ризику, до якого належить країна. На сьогодні Україна в сьомому класі – він останній, тобто страховка найдорожча. Це конкретні реалії того, як на нас дивляться іноземні кредитори, тому для нас зараз немає дешевого, доступного кредитування на загальних комерційних умовах.

Є дві складові у цьому питанні – офіційний інвестиційний рейтинг і намагання міжнародних організацій допомогти Україні отримати фінансування. Під час воєнного стану фінансування для реалізації проєктів в Україні можливо отримати лише від банків розвитку та міжнародних організацій. Чому це так? Тому, що вони приймають на себе ризики, пов’язані із війною, свідомо на них ідуть.

Така ж ситуація у страхуванні. Є два види ризиків – комерційні і політичні. Війна належить до політичних ризиків. Я радий бачити, що ми просунулися в цьому напрямку, у нас почали страхувати політичні ризики, в тому числі і ризики від війни. Це уможливило реалізацію інвестиційних проєктів під час повномасштабної війни.

Зараз отримати кошти від комерційного банку неможливо, якщо не буде прийнятного для нього страхування. Ви можете отримати кошти від банків розвитку, але тільки на розмір ризикованого капіталу, який в них відведений їх акціонерами. Коли закінчиться ризикований капітал, тоді й вони будуть кредитувати лише під страховку.

Страхування ризиків – це теж капітал. Отримати його від комерційних страхових компаній також неможливо, таку роль можуть виконати міжнародні організації, наприклад, MIGA (англ. Multilateral Investment Guarantee Agency – Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій – ред.), яка працює при Світовому банку, або національні страхові агенції, наприклад, американська DFC (англ. Development Financial Corporation – Фінансова корпорація розвитку – ред.), Німецька федеральна інвестиційна гарантія. Все зводиться до того, що уряди та міжнародні організації беруть на себе ці ризики.

Я думаю, що й певний час після війни міжнародні фінансові установи і банки розвитку продовжать відігравати важливу роль для проєктів в Україні, і лише згодом ми побачимо приватний капітал.

Станом на зараз Мінекономіки веде переговори з компанією Marsh, одним із найбільших у світі приватних страхових брокерів. Нагадаю, що MIGA, DFC та Німецька федеральна інвестиційна гарантія – це державні або публічні компанії, для приватних страховиків Україна зараз є червоною зоною. Так от, Мінекономіки працює над тим, щоби в залежності від регіону України було різне оцінювання ризику. Наприклад, Закарпаття та Чернівці цілком можна віднести до зеленої або жовтої зон.

До речі, це не є щось нове, адже ще до повномасштабної війни ми страхували багато проєктів, в тому числі у секторі ВДЕ, від військових ризиків. Це робили приватні українські страхові компанії із перестрахуванням за кордоном. Тому йдеться про те, як збільшити державне і міжнародне страхування, як повернути приватні компанії, щоб вони пропонували страхування, можливо, не одразу й не на всю територію, але поступово відновлювали роботу. Саме над цим працює уряд, і це правильний підхід.

В майбутньому нам точно буде потрібно розвивати свою експортну агенцію, своє окреме страхове бюро, але це питання післявоєнного часу. На сьогодні кошти виділяються на оборону і це правильно, а для страхування треба мобілізовувати інші джерела.

— Розкажіть, будь ласка, як вже застосовується страховка від політичних ризиків в Україні.

— Як я вже казав, ми розпочали співпрацю з публічними страховими структурами. Україна отримала першу німецьку інвестиційну гарантію, яка є за своєю природою страховкою, від німецького федерального уряду в листопаді минулого року для будівництва заводу у Львівській області. Аналогічно німецька компанія Bayer отримала таку страховку на суму 60 млн євро для розширення свого насіннєвого заводу в Житомирській області. DFC теж надала страхування в Україні, те саме стосується MIGA, яка надала такі страховки у фінансовому та інших секторах, наприклад, вони застрахували логістичний парк у Львівській області.

Ці проєкти є показовими для інвесторів, вони наочно демонструють наявну можливість. Нещодавно німецький уряд заявив, що буде розширювати ці страховки не лише на випадок фізичного знищення майна внаслідок військових дій, але й буде покривати конверсійні або трансакційні ризики. Мається на увазі ризик девальвації та ризик невиведення капіталу з України.

— Наприклад, в результаті обмежень НБУ.

— Так. За своєю юридичною природою, не дається страховка від війни під час війни, тому те, що зараз відбувається, є добре для інвестиційної привабливості України. Без страховки або ризикового капіталу неможливо говорити про інвестиції.

— Дозвольте уточнити: тобто для нас, як воюючої країни, залучення публічних страхових агенцій – це вже прогрес?

— Так. У нас уже будуються конкретні заводи, відбуваються конкретні проєкти.

— Якщо повернутися до питання ризикового капіталу, скажіть, будь ласка, виходить, що після війни Україна має запропонувати інвесторам досить високий рівень дохідності інвестицій у порівнянні із іншими юрисдикціями, щоб інвестори почали заходити?

— Інвестори орієнтуються на дві речі: потенціал та рівень дохідності. Не завжди рівень дохідності відображає інтерес до інвестицій. У нас насправді дохідність завжди була досить висока, але ризики її перевищували.

Україна має працювати не над дохідністю, а над зниженням ризиків як країни – подоланням корупції, вдосконаленням судочинства та адміністрування податків, верховенством права. В України досить непогана система оподаткування в частині ставок, вони привабливі. Разом з тим, адміністрування наших податків створює серйозні ризики. Одна справа, коли ви розумієте ставку податку, інша – коли ви не розумієте, на яку суму вона буде застосована.

— Які, на Вашу думку, складаються перспективи для експорту біометану та водню в ЄС? Чи зможе Україна знайти свою нішу на європейському ринку відновлюваних газів?

— Світ поступово рухається в бік переходу до безвуглецевої енергії. Лишається атомна енергія, адже вона теж безвуглецева, але, я певен, ринок все розставить на свої місця, адже відновлювана енергія за капітальними інвестиціями в рази дешевша за ядерну і ще більш дешевша за витратами на експлуатацію.

Якщо ви зараз виведете на європейський ринок біометан або водень, то попит в рази перевищує пропозицію. Уряд планує, щоб Україна стала майбутнім водневим хабом, і це дійсно можливо. Фізично ми можемо експортувати біометан до ЄС, це правильний напрям розвитку України. При правильній політиці Україна зможе зайняти цю нішу.

В Україні нещодавно вже запрацювала перша біометанова станція (компанія «Галс-Агро» в березні 2023 р. запустила першу в Україні біометанову станцію в Чернігівській області – ред.), після війни це буде пріоритетна сфера, яку чекатиме бум саме через можливість експортувати. На внутрішньому ринку ситуація може відрізнятися, адже ціни на природний газ досить низькі у порівнянні із вартістю виробництва біометану.

Щодо водню, Україна має колосальний потенціал вітроенергетики для його виробництва – більше 500 ГВт вітрових потужностей. Україна має всі шанси стати хабом для виробництва зеленого водню. Зелений водень знаходиться там, де була зелена енергетика 15 років назад. Виробляти його дорого, і можливо це лише за державних гарантій на кшталт зеленого тарифу в галузі ВДЕ. Потрібно зважено впроваджувати стратегію розвитку водневого сектору, знайти шлях транспортування до ЄС.

Якщо ми зможемо експортувати водень напряму через нові трубопроводи, Україна зможе зайняти цю нішу і фактично замінити «Газпром» в частині постачання відновлюваного газу до Європи.

— Замінити собою «Газпром» – це дуже приваблива перспектива.

— Це має стати національною стратегією, над якою мають працювати європейські та український уряди і навколо якої мають вибудовуватися законодавство та рамкові угоди.

Опубліковано ЕнергоБізнесом

Відеоінтерв'ю https://www.youtube.com/watch?v=78wERaqTfU8